Піщанська громада попрощалася з Володимиром Бугаєм
Сьогодні Піщанська громада попрощалася з військовослужбовцем Володимиром Анатолійовичем Бугаєм. Його життя було коротким, але наповненим світлом, яке тепер зігріватиме нас лише у спогадах.
Володимир народився в селі Максимівка 9 грудня 1991 року. Це село було його корінням, його силою. Саме тут він робив перші кроки, тут у 1998 році вперше пішов до школи. Вчителі пам’ятають його допитливим хлопчиком, а однокласники — вірним другом, який ніколи не залишав у біді. У 2009 році він обрав чесний шлях людини праці, вступивши до Професійного ліцею ім. Макаренка.
Він був майстром своєї справи — електрогазозварювальником. Робота на підприємствах Кременчука загартувала його характер, але не зробила серце жорстким. Справжній відпочинок Володимир знаходив у тиші природи. Риболовля була його пристрастю: там, біля води, він набирався спокою, мріяв і просто радів життю. Він був людиною миру, але коли ворог прийшов на поріг, він відклав вудки та інструменти, щоб взяти до рук зброю.
7 березня 2025 року став днем, що назавжди змінив долю родини. Володимир пішов захищати нас. Служба в 425-му окремому штурмовому полку «Скеля» вимагала надзвичайної витримки. Ставши радіотелефоністом, він тримав зв'язок між життям і смертю, між тилом і передовою. Побратими знали: якщо на зв’язку Володимир — все буде зроблено чітко і професійно.
19 липня 2025 року серце нашого Героя зупинилося. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білецьке, що на Донеччині, він віддав найцінніше — своє життя. Він загинув, щоб ми могли жити. Щоб його діти мали майбутнє у вільній країні.
Сьогодні найважче рідним. Немає таких слів, які б заспокоїли батьків, що поховали сина. Немає ліків проти болю брата та сестри. І найважче — дивитися в очі двом дітям, чий батько тепер спостерігатиме за ними з небес. Володимир був для них опорою, а став їхнім ангелом-охоронцем.
Ми запам’ятаємо Володимира таким: усміхненим, із вудкою в руках, з добрим поглядом і мозолями від чесної праці на долонях. Він пішов у безсмертя, залишивши нам свій заповіт — любити Україну так, як любив її він.
Низький уклін батькам за сина – Героя. Світла пам’ять тобі, Володимире. Ти назавжди залишишся частиною рідної землі, яку так віддано захищав.
Спочивай з миром, воїне. Твій подвиг у наших серцях навіки. Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо!
Слава Україні! Героям слава!
