Історична довідка

Історичний нарис

В усіх джерелах, де згадується село Піщане, немає точних даних про його походження. За переказами старожилів, ймовірно, село походить від назви грунтів, адже першопоселенці оселилися на місцях з піщаними грунтами. Але можна впевнено зазначити, що заснували Піщане переселенці. Окремі дослідники уточнюють, що це було козаче поселення, інші додають, що мігрували сюди втікачі з Правобережної України. Що ж до часу заснування села, то тут є певні розбіжності. Одні стверджують, що село виникло у XVII ст., інші ж навіть називають точну дату - 1726 рік, тобто початок XVIII ст. За дослідженнями В.Н. Жук, згідно з ревізією 1726 року, тут налічувалося 20 дворів посполитих селян, а вже у 1729- 1730 рр. Піщане згадується у складі Кременчуцької сотні Миргородського полку. Отже, хутір Піщане було засновано, найімовірніше, в другій половині XVII ст., бо саме тоді значно активізувалося господарське освоєння лівобережних земель, тоді як на економічний розвиток Правобережжя негативно впливав гніт іноземних загарбників. Тому чимало козаків і селян утікали на Лівобережжя. Те, що с. Піщане було розміщено географічно близько до Кременчука, сприяло розвитку села та зростанню кількості населення. Серед населених пунктів, що тісним кільцем оточують Кременчук, найбільшим є село Піщане. Зростання господарства потребувало збільшення кількості робітників. Про це постійно дбав володар Піщаного. 1859 року в селі вже налічувалося 153 двори, населення досягло 1234 осіб. Основну частину населення становили козаки, були кріпаки та міщани. З'явилися й місцеві багатії. Особливо виділявся серед них поміщик Іващенко. У другій половині XIX ст. була утворена Кохнівська волость. Центром її стало село Піщане. Окрім нього, до складу волості входили також села Велика Кохнівка, Богомолівка та Кривуші.

У 1882 р. у Піщаному відкрили земське народне училище. Це була загальноосвітня початкова школа з трирічним курсом навчання. В окремих джерелах вона називається однокласною земською школою.

Перша світова війна застала піщанців у найвідповідальніший період у житті селян - жнива. В перші роки війни економіка села занепала. Особливо терпіли від матеріальних нестатків бідняки. Не солодко було й середнякам. Майже всіх працездатних чоловіків було мобілізовано до армії, на воєнні потреби у більшості селян забрали коней. Усе це призвело до зменшення посіву зернових культур. У багатьох селян не вистачало хліба до нового врожаю.

Колективізація відбувалася в умовах жорсткої класової боротьби.

Голодомор 1932-1933 рр. не оминув і села Піщане. Точну кількість жертв голодомору не встановлено. Із свідчень очевидців - людей помирало багато, але дякуючи тому, що багато жителів села працювало на промислових підприємствах Кременчука, де вони отримували пайок, масштабного вимирання населення не сталося. За списками сільської ради, від голодомору постраждали 103 особи.

У 1936 р. Піщанській сільськогосподарській артілі було вручено акт на довічне користування землею.

У 1939 р. колгосп послав своїх передовиків на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Срібних медалей були удостоєні В.П. Сльота та бригадир будівельників А.А. Безклинський. Медалями, почесними грамотами виставки нагородили колгоспників М. Ткач, Ф. Сльоту, А. Тютюнник. Колгоспу вручили диплом 2-го ступеня і премію - мотоцикл.

22 червня 1941 року, як тільки стало відомо про початок Великої Вітчизняної війни, жителі Піщаного зібралися на багатолюдний мітинг. Одразу почався запис добровольців у лави захисників Вітчизни. Вже в перші дні з Піщаного пішло на фронт 235 осіб. Майже все працездатне населення працювало на будівництві оборонних укріплень.

У роки німецько-фашистської окупації гітлерівці стратили 16 жителів села, вивeзли на примусові роботи до Німеччини 82 особи. Відступаючи, фашисти вщент спалили село. Уціліло лише 3 хати, вкриті залізом. Фашисти завдали збитків селу і колгоспу на суму близько 28 мільйонів карбованців. 29 вересня 1943 року підрозділи 97-ї Полтавської гвардійської стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор Анциферов, визволили Піщане. Героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни піщанці. 153 особи віддали своє життя за Батьківщину. Полягли в боях з ворогом четверо братів - Микола, Сергій, Андрій та Василь Лихмани; троє братів - Микола, Іван і Михайло Качконоги. В одній частині служили і загинули на фронті І. Я. Кулинич та його сини Микола та Іван. З багатьма орденами й медалями повернулися в село після війни Г.П. Кулинич, М. М. Коваль, шо був учасником параду перемоги в Москві, та багато інших фронтовиків.

У 1950 р. піщанський колгосп став учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Багатьох трудівників Піщаного за досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва відзначено медалями і цінними подарунками. Серед нагороджених - голова колгоспу М.П. Коваль, ланкова Л.І. Данилейко, городник П.П. Коваль, завідуючий тваринницькими фермами О.П. Сльота, свинарка М.С. Лебідь, колгоспник Г.А. Стрижак.

На кінець 1958 р. село майже відбудували.

Гордістю піщанського трудового колективу були Г.П. Опришко - майстер машинного доїння корів, Г.М. Трофуша - свинарка, кавалер орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора, В.В. Остапенко - ланковий механізованої ланки, колгоспниця Раїса Сльота.

Сьогодні село Піщане - це приміський, сучасний населений пункт. Серед сільськогосподарських підприємств, найбільше землі мають СК "Іскра" (2023 га), радгосп "Декоративні культури" (141 га). Є в Піщаному і селянські фермерські господарства. Це СФГ "Добробут" - фермер Гудзь М.І. (60,4 га землі) та ФГ "Ріст" - фермер В.О. Красницький (35 га землі). Власниками землі сільської ради, не наданими у власність або користування, є й великі промислові підприємства, такі, як ХК "АвтоКрАЗ", ВАТ "Колісний завод", АГ "Горняк", TOB "Сільгосппродукт", МПП "Резинотехніка", TOB ВО "Хортиця" та інші. Досить тісні, підприємницькі відносини сільської ради Піщаного з лінійним управлінням магістралей газопроводів "Черкаситрансгаз", яке теж розміщене на території сільської ради.

У центрі села є школа, яка у 2003 р. була реорганізована в Піщанську гімназію. Є дитячий садочок "Ластівка", який відвідує 56 дітей. У 2004 р. жителі села отримали нову медамбулаторію. У Будинку культури є дитячий танцювальний ансамбль, дитячий вокальний ансамбль "Медея", хор ветеранів "Джерело", циркова студія, учительський ансамбль Пісні. На території села розмішено 7 магазинів. 7 кіосків, Цех з переробки сільськогосподарської продукції Сільгосппродукт“, цех з виготовлення макаронних виробів, дві міні-пекарні, майстерня з ремонту причепів та візків для інвалідів, дві майстерні з виготовлення тротуарної плитки, столярний цех. Цех з виготовлення пам'ятників, майстерня з виробництва текстильних виробів, цех з вирощування птахів, цех з переробки рибопродуктів, комплекс з вирощування овочевих культур, перукарня, АЗС, 2 майстерні з шиномонтажу та балансування, 2 кафе-бари. Сьогодні в селі Піщане 43 вулиці, 18 провулків.

Кривуші

Село. Розміщене за 6 км від села Піщане, за 7 км від районного центру м Кременчук і за 127 км від обласного центру. Найближча залізнична станція - Кременчук, за 4 км.

Площа населеного пункту - 331 га. Кількість населення, станом на 01.01.2008 р. - 1340 осіб, дворів - 682.

Ковалівка

Село. Розміщене за 5 км від села Піщане, за 8 км від районного центру м. Кременчук і за 128 км від обласного центру. Найближча залізнична станція - Кременчук, за 4 км.

Площа населеного пункту 49 га Кількість населення станом на 01.01.2008 р - 264 особи, дворів - 78.

Видатні земляки

Мізюн Григорій Михайлович - видатний письменник і драматург (народився в с. Кривуші), П.М. Похмурний (с. Піщане) - доктор історичних наук, О.С Коваль (с Піщане) - кандидат сільськогосподарських наук, Г.П. Цвелих (с. Піщане) - кандидат філологічних наук, П.П. Гусич (с. Кривуші) - доктор медичних наук, професор), Жук Віра (с. Кривуші) - історик. Зозуля Михайло (с. Кривуші) - літературознавець.