Піщанська громада попрощалася з Олексієм Сапігою
Сьогодні Піщанська громада провела в останню земну дорогу Олексія Олександровича Сапігу — чоловіка, чиє ім'я тепер назавжди вписане в історію нашої свободи золотими літерами. Він був чоловіком, чиє життя стало прикладом щирої любові до праці, родини та Батьківщини.
Олексій народився 30 липня 1985 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині. Його вихованням займалися дідусь та бабуся, які змалечку прищепили йому відповідальність та працьовитість, він знав ціну праці та вірності рідній землі. Закінчивши місцеву школу у 2002 році, юнак одразу взявся до роботи на фермі, опанувавши професію тракториста. Його руки, що звикли до керма трактора та турботи про господарство, пізніше впевнено тримали важелі танка, захищаючи нас із вами.
Військовий шлях Олексія розпочався ще у 2004 році зі строкової служби, яка згодом переросла у контракт. У 2009 році він звільнився в запас у званні старшого солдата. Шукаючи своє місце у житті, працював на підприємствах Дніпра, а згодом доля привела його до Кременчука. Саме тут він зустрів своє кохання. У 2011 році народилася його сім’я, яка стала для нього найбільшим скарбом.
Олексій був справжнім господарем. У селі Кривуші створив свій маленький рай: облаштував затишний дім для коханої дружини та донечки, розводив нутрій, опікувався розплідником німецьких вівчарок. Він любив життя у всіх його проявах, але понад усе він любив свою сім’ю. Для дружини він був надійною скелею, для доньки — найкращим у світі татом, прикладом і вічною мотивацією, він вмів дбати про життя і красу навколо себе.
Коли ворог прийшов на нашу землю, Олексій не чекав повістки. Вже 27 лютого 2022 року він пішов на фронт добровольцем. Позивний «Кремінь» став відображенням його суті — непохитний, міцний, надійний. Його бойовий шлях — це географія нашої незламності: Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина (оборона Соледара), Харківщина, Чернігівщина та Сумщина.
Олексій постійно зростав як професіонал: від водія та старшого навідника 88-го протитанкового дивізіону до командира танка і, нарешті, командира 3-ї танкової роти 61-ї окремої механізованої Степової бригади. За мужність був нагороджений Хрестом «Честь і слава», нагрудним знаком «Ветеран війни» та медаллю «Незламним героям російсько-української війни».
Свій останній бій командир прийняв 12 лютого 2025 року біля села Микільське Сумської області. Йому назавжди залишиться 39. Він віддав своє життя, щоб його донечка могла жити у вільній країні. І сьогодні вона, вихована батьком у любові до України, продовжує справу його життя з честю.
Ми висловлюємо найщиріші співчуття родині Олексія. Немає слів, щоб втамувати цей біль, але є пам’ять, яка сильніша за смерть.
Поховали воїна в с. Кривуші.
Він пішов у вічність, щоб ми мали майбутнє. Його мужність — наш щит, а його самопожертва — ціна нашої свободи.
Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо!
Слава Україні! Героям слава!
