A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Піщанська сільська рада
Полтавська область, Кременчуцький район

Подорожуємо королівськими шатами Батьківщини.

Дата: 22.09.2021 09:24
Кількість переглядів: 30

(Віртуальна екскурсія)

        Україна по праву може славитися своєю історичною спадщиною, яка по собі залишила шедеври архітектури минувшини – казкові замки, величезні палаци та непорушні фортеці.

   Запрошую вас здійснити віртуальну екскурсію по унікальним історичним місцям нашої Батьківщини – замкам та фортецям.

Одна з найстаріших, найміцніших та найбільших середньовічних фортець в Україні знаходиться в місті Білгород-Дністровський Одеської області.

Фортеця будувалася ще на залишках грецького міста Тіра, яке проіснувало лише до IV століття через постійні напади завойовників. Які тільки часи ця фортеця не пережила: і Київську Русь, і правління Угорського королівства, ще пізніше — Галицько-Волинського князівства. Її власниками були литовці, молдовани, татари. Історія вписала сюди навіть генуезців.

Свого часу фортеця контролювала весь Дністровський лиман. Більше тижня її не могли здолати татари, а козакам і ляхам вона так і не підділася.

        Основні її елементи були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

        В стіну будівлі вмуровано 10 кам'яних ядер, які закладались у мур, як своєрідний оберіг.

        Основу фортечного комплексу становить Цитадель — найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Раніше вона складалася з чотирьох великих башт, з'єднаних потужним муром. Башти ці мали власні назви: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Площа двору цитаделі — 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів, яка практично не досліджені. Колись у цитаделі містився комендантський палац.

        Сьогодні ж фортеця - один з найпопулярніших туристичних об'єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі («Фортеця»), і фортеця продовжує служить знімальним майданчиком для різних фільмів.

          Бердичівський замок заснований наприкінці 16 століття Янушем Тишкевичем. У  1630 році власник подарував його католицькому ордену босих кармелітів, (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонний (кляштор) з військовим гарнізоном і кількома гарматами.

        У червні-липні 1648 р. вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир.

        За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Бердичів відійшов до складу Польщі. Права на замок заявили нащадки Тишкевича і кармеліти. Останні отримали перемогу в 1717 році. Вони й відбудували стилі бароко замок і величний костел, що був найбільшим орденським на теренах України.

        В роки 2-ї світової війни замок і монастир зазнали пошкоджень. Відреставровані вони були передані під культурно-освітні заклади в повоєнні роки. На базі колишнього замку і монастиря утворено Бердичівский історико-культурний заповідник.

     Фортеця в місті Дубно Рівненської області - визначна пам'ятка історії, культури та архітектури України.

Замок почали будувати ще у Х ст., але через постійні війни він часто перебудовувася і декілька разів повністю був зруйнований. Офіційною датою спорудження вважається 1492 рік. Але протягом свого існування він неодноразово перебудовувався й укріплювався.

        На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном.

         У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування споруда наче була свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.

        Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

   На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. У палацах свого часу зберігалися цінні архіви та коштовності князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських.

       Пам'ятку архітектури епохи ренесансу в місті Жовква Львівської області побудували на замовлення засновника Жовкви, польського військового і головнокомандувача Станіслава Жолкевського в 1594–1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримав не одну облогу.

        Побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів.

        За переказами, навколо замку знаходився сад неймовірної краси дружини Жолкевського. Але до нашого часу він не зберігся. У 1606 році за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував він тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам — «Звіринецька».

         Південно-західний замковий корпус двоярусний, з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

        У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі. Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.

        Трофеї, привезені з походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї. Саме у цьому замку Ян ІІІ Собеський отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем.

        Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами.

        У 1741–1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.

        Цікаво, що ще на початку XXI століття у замку мешкали люди – у так званій картирі «7А».

         Першу фортифікаційну оборонну споруду, у Тернопільській області, 1393 року звів князь Дмитро-Корибут на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Але історія руйнацій і перебудов у цього замку дуже довга через постійні війни, зміни власників тощо.

         Замок мав одну з найміцніших фортець. Так, улітку 1649 року коронне військо, укріпившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького і його союзників-татар.

         Замок квадратний у плані, оточений з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

         На території також є палац - двоповерховий, кам'яний, потинькований, з характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслює балкон на кам'яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом.

    В'їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу збереглась частково. В кожному п'ятигранному бастіоні були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір'ям.

        У повоєнний період в замку містилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, тіла яких скидали до криниці на подвір'ї замку та заливали бетоном.

        У середині XIX ст. тут працював цукровий завод, під керівництвом генерала Бема. За часів нової незалежності України, з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився  краєзнавчий музей.

        Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв, розташований у місті Золочеві, що в Львівській області.

        Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад.

        Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський палац. Цікавим також замок є тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.

        Замок представляє неоголландський тип споруд і поєднує функції оборони та житла. Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа, що разом творять ренесансний ансамбль.

         На першому поверсі Великого палацу в експозиційних залах представлено історію замку, тюремний час, період реставрації, регіон Золочева. Також тут розміщена палацова капличка Благовіщення, виставковий зал, зали XVII і XVIII століття і королівська скарбниця з реконструкцією корони Данила Галицького. На другому поверсі палацу розміщено відділ «Інтер'єри періоду історизму». Тут представлено понад 550 експонатів, у тому числі 122 одиниці живопису, 123 одиниці меблів, зброя, порцеляна, скульптура, килими, речі, знайдені під час реставраційних робіт, мисливські трофеї та інше.

        Китайський палац у Золочівському замку в кінці XVII століття побудував польський король Ян ІІІ Собеський для своєї коханої дружини Марисеньки. Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами.

        Зараз тут Музей Східних культур. У п'яти експозиційних залах представлено близько 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Османської імперії, Персії. Серед експонатів — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка другої половини XVIII століття, лакові вироби Китаю, східні тканини XVII—XVIII століть, полотно львівського художника кінця XVII століття Івана Малиновського «Єрусалим».

         Навколо Китайського палацу закладено східний парк з альтанкою.

        Одним із найцікавіших експонатів у Золочівському замку є камені з зашифрованими написами. Написи, датовані кінцем XIV — початком XV століття, поки що не відчитані. Камені привезли у 2000 році з околиці Золочева — села Новосілки. Припускають, що написи могли бути зроблені тамплієрами, яким також міг належати замок, руїни якого збереглися в околицях Новосілок.

        Летичевський замок зведено литовцями 1362 року на сході Хмельницької області України.

        Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевий форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів — дерев'яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

        Наприкінці 16 ст. староста кам'янецький Ян Потоцький за наказом уряду починає перебудову дерев‘яно-земляного замку на кам'яний.

        До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта, залишки якої можна спостерігати прямуючи трасою Вінниця — Хмельницький. Велике прямокутне подвір‘я оточували високі кам‘яні стіни з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в‘їздною вежами. З боку міста замок захищав земляний вал з частоколом. Між стінами замку та валом проходив глибокий рів з водою. Саме такою фортеця зображена на першому своєму «портреті» — мапі французького військового інженера Ґійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бозі. Дуже потужний оборонний вузол на ті часи.

        1606-го року кам'янецький єпископ РКЦ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев'яного костелу, який згадувався з середини XVI століття (закінчили 1638 р.). У костелі розміщують орган, що згадується у 1637 році. 1720-го року — збудовано дзвіницю костелу.

        1830-ті: місто — один із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармалюком. Кармелюк похований в Летичеві, біля вежі в 1974-го року звели 5-ти метровий пам'ятник Кармалюкові.

        17 липня 1941 року Летичів окупований німецькими військами. Вони влаштували єврейське гетто, а у замку концтабір, де тримали євреїв міста та інших полонених. У кінці 1942 року біля передмістя Залетичівки було вбито біля 7200 мешканців гетто. 23 березня 1944 року визволено військами Другого Українського фронту радянської армії. Біля вежі на мурах висить меморіальна дошка на честь загиблих в таборі радянським воїнам. За радянських часів пропонувалося знести залишки вежі, але, на щастя, дана ідея не була реалізована.

     Замок Любарта, або Луцький замок —головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

   Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.

        У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка.

        На території замків знаходилися обидві кафедри — латинська Святої Трійці та православна Івана Богослова. У них проходили, окрім того, зібрання та сейми волинської шляхти обох віросповідань.

        Упродовж ХХ століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані і на сьогодні відкриті для відвідування.

        До речі, у 2011 році за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок посів перше місце.

        Протягом історії замку люди не втримувалися, щоб не залишити якийсь напис на зовнішній стіні Верхнього замку. Найстаріший знайдений напис датується 1444 р. (або 1602, 1616).

        На другому поверсі Воротньої вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут цегла, плитка, кахлі, черепиця. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». На самій вершині вежі є оглядовий майданчик, з якого відкривається вигляд на старе місто та його пам'ятки. У Стировій вежі розмістився клуб історичної реконструкції, виставки для відвідувачів не проводяться.

        У Владичій вежі на нижньому ярусі розташовується виставка «В'язниця». Трохи вище — «Замкова зброя», де подається до огляду замковий арсенал XV–XVII ст. Єдиний в Україні музей дзвонів розмістився на двох верхніх ярусах вежі. Тут зібрана чимала колекція дзвонів з Волині та інших частин України, з Польщі, Австрії, Румунії, Росії. Найстаріший датується 1647 роком. Також є дзвони на дерев'яній дзвіниці, яка розташувалася на території замку.

        У підземеллі замку законсервовані залишки православної, а потім і уніатської кафедри Івана Богослова — пам'ятки архітектури. У розкопах церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів, багатих лучан. Також збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущеннями це поховання Ізяслава Інгваровича.

        Музей книги, який розмістився у колишній повітовій скарбниці будування початку XIX ст., має в колекції не тільки старі книги, а й реконструйовані старовинні друкарські верстати, один із них XV ст., та інше. Експонуються книги XVII — XX ст. Одразу при вході до замку праворуч відкриті фундаменти князівського палацу. Тут встановлено меморіальні дошки, одна з них зокрема повідомляє про з'їзд європейських монархів тут у 1429 р. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія. Тепер це є Луцьким художнім музеєм. До колекції картин входять роботи художників Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Англії, Франції, Австрії, України, Німеччини, які охоплюють XVI — XX ст., і налічує понад 300 робіт. Крім того, музей зібрав кілька сотень полотен сучасних українських художників.

    У замку проходять дуже багато різноманітних фестивалів, як історичного, етнографічного, так і музичного характерів.

       У селищі Меджибіж Хмельницької області, на верхів'ях Південного Бугу розташована  пам'ятка архітектури XVI століття,.

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, у ренесансному стилі. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін.

        Такого типу архаїчних стрільниць, які має замок, залишилося в Україні небагато.

        Одну з кам'яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

        Замкова церква розташована посеред двору. У 1586 році реконструйована й освячена як католицька каплиця.

        З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом.

         В XV—XVI столітті замок постійно переживає напади татар. В 1453 році, коли татари напали на Поділля, військо, в якому був і меджибізький староста Мацелен, наздогнало їх аж під Теребовлею.

        Під час польсько-турецьких війн замок займали козаки, поляки, османи. Причому, в одних руках він утримувався не більше одного року: в 1648 — у козацьких повстанських полків Максима Кривоноса і Данила Нечая, в 1649 — у поляків, в 1650 замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже в 1653 році. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років.

        У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Усі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми.

        У пристінних корпусах замку розташовані музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. на Поділлі, а також виставкові зали.

З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелей (середньовічних співців і музикантів).

          Замок Паланок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

         Протягом XІV—XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

        Фортеця мала потрійний захист, і в останньому (третьому) розташовувався замок. В замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову було болото. На території замку був зроблений критий вибитий в скелі колодязь, який виходив до водяного рову.

        У 1633 р. Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок у столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. У 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

        З 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

        У 1782 р. тут відкривається політична в'язниця Австрійської монархії, в якій протягом більш ніж 100 років перебувало понад 20 тисяч в'язнів. Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Матеріал підготувала бібліограф

                                Піщанської сільської бібліотеки для дорослих Радочин Л.А.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь