A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Піщанська сільська рада
Полтавська область, Кременчуцький район

Розп’яті Крути (до Дня пам’яті героїв Крут)

Дата: 28.01.2021 15:16
Кількість переглядів: 191

                                 (історична довідка)

«На стіл побойовища кинуто нас,

тверезо, без жалю, як карту»

О. Ольжич

Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

Дорога від залізничної станції Крути веде до поля, де відбувався бій. Там стоїть пагорб, на якому височіє потрісканий від дощів та вітрів березовий хрест. На скромній табличці вигравірувано напис: «Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули героїчною смертю в борні за її волю під Крутами».

Відбувалося це під час війни радянської Росії проти УНР. Більшовицькі війська окупували Харків, Полтаву, Чернігів, розгорнули наступ на Київ. Найкоротшою дорогою до Києва був залізничний шлях Гомель-Бахмач.

Для захисту УНР була можливість використати значні збройні сили. Патріоти України створювали військові фронтові ради, клуби, громади. Пройшли військові з’їзди, зростала кількість українських дивізій. Число українських вояків сягало 4 мільйонів. І важко зрозуміти поведінку лідерів Центральної Ради, зокрема Володимира Винниченка, який писав: «Не своєї армії нам, соціал-демократам… треба, а знищення всяких постійних армій». І ось наслідок: 16 українських дивізій не були своєчасно зняті з фронту. Деякі частини демобілізувались. А коли більшовицька армія посунула на Україну, для захисту Києва залишилося лише 3 тисячі українського війська.

Обороняти Українську Державність змушена була добровільно українська молодь, яка навчалася у Києві: студенти університету ім. Святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти. Юнаки не мали жодної бойової підготовки.

Студентський курінь добровольців поспішив на допомогу українським частинам, які намагалися утримати станцію Бахмач. Але було пізно. Загін зупинився за Ніжином, на станції Крути.

Привезли загін молодих хлопців і висадили посеред поля, за п’ятсот метрів від станції. Наказали на замерзлому полі копати окопи. Почалася стрілянина. Зліва розмістилися юнкери, праворуч — студенти і гімназисти. Юнаки не здавали позицій і зуміли протриматися до пізньої ночі.

Більшовики оточили молодих вояків. Майже половина гімназистів загинули. Командир дав наказ відступати. За два кілометри від станції їх чекав поїзд, щоб вивезти до столиці живих і поранених. Одна сотня прикривала собою тих, що відступали. Серед ночі важко було щось розгледіти, тому чоловік двадцять п’ять – тридцять заблукали в полях. Пішли на світло станції, а там на них у засідці чекали червоні. Кажуть, поїзд рушив, не дочекавшись відступаючих

Під час бою загинуло 250 курсантів і студентів та 10 старшин, у тому числі й командир Студентського січового куреня Омельченко.

Під ранок усе стихло. Село потопало у крові… Найсміливіші крутяни виходили з хат, щоб подивитися, що там біля залізниці. Вони знаходили на полі трупи з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними багнетами очима, відрізаними носами і вухами.

Довгі роки ніхто не знав, що насправді відбулося під Крутами. Старі мешканці говорили, що тутешні люди боялися навіть згадувати те 29 січня. Жінки підходили до поля і непритомніли від побаченого. Чоловіки не могли стримати сліз. Люди хрестилися і розбігалися по домівках. Отак це криваве місиво з юних тіл лежало на вигоні обабіч села день чи два. А потім в Крутах почали з’являтися чужі підводи, — то заможніші батьки гімназистів, дізнавшись про трагічну смерть дітей, приїжджали хоч останки докупи позбирати. Плач і ридання стояли такі, що аж за село було чути. Декотрих впізнавали за вишивкою на сорочці. Хто з бідної родини був, то так і загинув невідомим.

Селяни боялися хоронити загиблих по-людськи, щоб потім не опинитися в Сибірі. Хто сміливіший і набожніший був, то серед ночі ями копав, щоб по-християнськи тіла студентів землі віддати. А за кілька днів пішов сильний сніг, притрусив цю братську могилу. І пролежали студенти під сніговою ковдрою аж до весни.

Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли й потім розповіли про все.

Скільки юнаків полягло під Крутами, досі достеменно не відомо. Кажуть, чоловік триста, а може й більше. Останки замордованих тільки 19 березня 1918 року перевезли до Києва, де на Аскольдовій горі перепоховали з військовими почестями. Дві доби родичі впізнавали тіла своїх закатованих дітей.

Серед учасників крутянських подій був також Гнат Зубрицький, родом з Комарно Турківського району. Він вижив, прожив 93 роки, помер у 1989 році, похоронений у Винниках біля Львова.

Гнат Зубрицький навчався у Київській гімназії Cв. Кирила і Мефодія. Йому і ще трьом хлопцям було дано завдання підірвати мости, які вели до Києва. Коли вони повернулися, бій закінчився. Тому хлопці пішки лісами добралися до Києва.

Гнат Зубрицький брав участь у перезахороненні крутянців, ніс у похоронній процесії вінок. Він згадував, що у битві під Крутами було багато галичан, і що у період польської окупації він бачив документальний фільм про ці події, де впізнав себе. Можливо, цей фільм є й досі у польських архівах.

Про своє минуле Г. Зубрицький розповів лише в час перебудови, та й то рідним і близьким.

Вічна слава і світла пам’ять юним українцям, які холодної далекої зими 1918 року віддали свої життя, щоб сьогодні під мирним небом України ми були вільними, щасливими на рідній землі. Минуть роки, століття, а пам’ять про юнаків-героїв не загине. Для нас могила ця залишиться полум’ям віри.

Ви за свободу гинули без скарги

Серед пожеж і руїн,

Вічна вам пам’ять, вічна вам слава

І наш доземний поклін.

     

                                            ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

Крути: січень 1918 р.: документи, матеріали, дослідження, кіносценарій /упоряд. Я. Гаврилюк. — К.: вид. центр «Просвіта» 2008. — 840 с.

Героїка трагедії Крут /уряд. В.І. Сергійчук. – К.: Україна, 2008. -464 с.

Рудик, А. Крутянські спартанці, або як нищили цвіт нації: Сценарій / А. Рудик //Позакласний час. — 2007. — № 12. — С. 9–12.

Буховський, Ю. Крути: Історична драма / Ю. Буховський // Позакласний час. — 2007. — № 12. — С. 7–10.

                                                              Довідку підготувала бібліограф Л.А. Радочин


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь