A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Піщанська сільська рада
Полтавська область, Кременчуцький район

Війна не робить винятків. Жінки у роки Другої світової війни.

Дата: 22.06.2020 13:04
Кількість переглядів: 86

     Жінка і війна... Про це не можна говорити без хвилювання. В грізні роки воєнного лихоліття мати, любляча дружина, сестра чи кохана – нарівні з чоловіками рішуче і відважно ставала на захист своєї країни.

   Історія ще не знала такої масової участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку вони показали в роки боротьби з нацизмом. Домігшись зарахування в ряди воїнів армії, жінки та дівчата оволоділи майже усіма військовими спеціальностями і разом зі своїми чоловіками, батьками і братами несли військову службу у всіх родах військ Збройних Сил.

  І неможливо розповісти про всіх відважних жінок, але хочеться пригадати імена хоча б деяких наших співвітчизниць, які своєю мужністю і безкорисною любов’ю до Батьківщини, усіма силами, інколи ціною власного життя, боролися з ворогом.

    Людмила Павличенко, найвідоміша жінка-снайпер часів Другої світової війни. До липня 1942 року на рахунку студентки історичного факультету Київського університету було 309 знищених військовиків супротивника (у тому числі 36 снайперів).

     До війни – звичайне для того покоління життя: навчання, спорт, робота. У 1937-му дівчина вступила на історичний факультет Київського державного університету.

   Коли почалася Друга світова, Людмила була на дипломній практиці в Одесі. Вона відразу ж записалася добровольцем на фронт. Бойове хрещення відбулося там же, під Одесою. Далі – передислокація в Севастополь, поранення, контузія, відмова лягати в шпиталь і відкриття рахунку – свого особистого рахунку, який дівчина-снайпер пред’явила віроломному агресору. Вона була феноменальною, вміла ставати невидимкою.

   За відвагу, військову майстерність, мужність, проявлені в боротьбі з ворогом, Людмила Павличенко 25 жовтня 1943-го отримала звання Героя Радянського Союзу.

    «Вона перемогла в усіх своїх війнах. Як солдат, як дипломат і як жінка», – сказала якось про українську снайпершу  Перша леді США Елеонора Рузвельт.

     Доліна Марія - льотчиця, Герой Радянського Союзу. Призвана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941-го по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному двигунi i скинула-таки на неї бомби, увiйшов до iсторiї як взiрець ведення повiтряного бою. Долiна брала участь у 15 повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев'ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була заступником ведучого групи, 10 разiв – ведучою. Загалом налітала 1700 годин. Останнiй бойовий вилiт – 8 травня 1945 року.

    Завалій Євдокія, єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник.

  На початку війни служила санітаркою згодом стала командиром відділення розвідки. На чолі взводу Євдокія брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору, Балаклаву, Керч.

  В ході Будапештської наступальної операції Завалій захопила бункер німецького командування.

  Октябрська Марія. Після загибелі на фронті чоловіка , звернулась до наркома оборони з проханням на власні кошти збудувати танк і на ньому знищувати німців. Закінчила курси водіїв-механіків танка.

   В діючій армії з жовтня 1943  механік-водій танка «Боевая подруга», 26-ї гвардійської танкової бригади, гвардії сержант Октябрська в бою за с. Нове Село 20 жовтня 1943 року в числі перших увірвалась на позиції противника, а відремонтувавши поломку, повернулась у свій батальйон. В бою, в ніч на 18  січня 1944 року в селі Кринки знищила дві гармати. В бою машина була підбита, Октябрська отримала тяжке поранення і 15 березня 1944 вона померла від ран у фронтовому госпіталі.

   Бабінчук Марія (псевдо – Калина), член Організації українських націоналістів, підпільниця.

      З 1941 року Марія Бабінчук вступила до ОУН, організувала сітку юнацтва в рідному селі. Працювала у шпиталі м. Станіславова, допомагала медикаментами українським повстанцям. Перед поверненням більшовиків Марія пішла в підпілля. 28 серпня 1944 року брала участь у боях біля сіл Богрівки і Яблуньки Богородчанського району. За шестирічний підпільний шлях вона виконала багато завдань; набула спеціальність радистки, добре володіла зброєю. У підпіллі вийшла заміж за надрайонного провідника ОУН Надвірнянщини Вацебу Григорія Васильовича. 28 серпня 1950-го у важких умовах у них народилася донечка, яку назвали Мотрею. Батьки змушені були віддати маля на виховання чужим людям. Дитину на четвертий день після народження батько відніс в село Яблуницю Косівського району. Виховала її Гафія Маланюк, яка не побоялася в ті жорстокі часи взяти повстанську дитину та зберегла листи-заповіти матері і батька.

     Клемм Євгенія - викладач історії Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк.

  Під час оборони Севастополя потрапила в полон. Перебувала у Славутському, Рівненському таборах військовополонених. Цю групу жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього рейху. Євгенія Клемм була ініціаторкою й організаторкою протесту. Підготувала листа німецькою мовою, в якому йшлося про порушення німцями Гаазької конвенції щодо військовополонених. За цей протест усіх жінок направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни Євгенія Клемм повернулася в рідну Одесу, у 1952 (чи 1953) році повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.

    Вітер Олена (відома під іменем ігумені Йосифи), настоятелька греко-католицького монастиря ордену студитів, член Організації українських націоналістів.

   Заарештована НКВД в 1941 році й засуджена до смертної кари. Була однією з небагатьох, хто пережив масові розстріли в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а також навчали християнським молитвам і звичаям. 12 жовтня 1945 року сестра Йосифа арештована радянськими “органами”. У 1955 році вийшла на волю, але їй заборонили селитися у Львові. До самої смерті Олена Вітер проживала у м. Скалат на Тернопільщині. 11 лютого 1976-го Яд Вашем присвоїв Олені Вітер (першій серед українців) звання “Праведник народів світу”.

     Хорошунова Ірина - літописець подій часів окупації Києва. Під час окупації була господаркою конспіративної квартири міської підпільної антифашистської групи. Працювала в центральній бібліотеці відкритій окупантами на базі бібліотеки  Української академії наук. Намагалася врятувати книжкові фонди від остаточного пограбування і знищення. Із червня 1941 по квітень 1944 вела щоденник, в якому описувала життя киян в окупованому місті.

     Слід згадати, що на жіночі плечі також ліг важких тягар підпільної боротьби. Масово жінок використовували для праці в тилу на військових підприємствах, сільськогосподарських роботах, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Тисячі вивезено на примусові роботи до Німеччини.

   Немає пам’ятника «невідомій санітарці», або «невідомій льотчиці». .. Немає пам’ятника тій, котра бачила на власні очі смерть і каліцтва… Але залишилася пам'ять, яка передається з покоління в  покоління.

     Тож, чи й дійсно у війни не жіноче обличчя?..


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора